Настрій людей на війні не менш важливі, ніж справні зброя і техніка. Коли відбувається щось жахливе і неочікуване, люди спочатку відчувають шок, діють автоматично, по програмі виживання, розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього - і не може цього зробити. Планування обмежене до декількох годин. Потім повертаються базові емоції, і після шоку можуть прийти, наприклад, відчай, жах, заперечення. Ми масово вирішили відчути ейфорію від того, що ми вистояли перші години і кинулися до бою. Але йфорія не може триматись весь час - це не економно для ресурсу психіки. Тому треба знати, коливання НАСТРОЮ - це НОРМАЛЬНО. Дуже довго боятися чи тривожитись не вигідно нашому організму, і він знайде як впоратись з цими відчуттями.
Під час ейфорії всі відчули єднання, ніби ми стали одним тілом, кожен став іншому близьки родичем - так відбувається коли емоції синхронізуються. І тоді сили у людей мобілізувалися. Але варто знати, що так само може синхронізуватися й якась інша емоція, і негативна теж. Психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові питання: хто Я?, яка моя функція?, що я маю робити. І якщо у військових з цим проблем переважно немає, то у цивільних ідентичність - під сильним ударом.
Саме провина, яку відчувають багато людей, які знаходяться далеко від бойових дій, і є атакою на ідентичність . Провину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. На фронті немає місця провині, там страшно, а там де не літають снаряди, в тилу - деморалізує провина. І одне і інше почуття вважається нормальним в якихось межах. Але якщо воно нас поглинає - психіка не справляється.
Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Не дозволяйте собі думати що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд, незначні, не важливі для нашої Перемоги. 24 лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно це правда. Кожен має вплив на кожного. Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Допомагати один одному, поширювати інформацію - також дуже важливо.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність - чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони. Не потрібно намагатися братися за все одночасно, робіть хоч щось і робіть це добре.
А коли виникають розчарування і відчай? Рецепт простий - краще перемога для нас стане несподіванкою, ніж доведуть до відчаю пусті очікування. Ми віримо в перемогу, тому ми маємо не чекати її, а працювати й жити в усьому цьому. Придумайте собі якісь рутинні заняття й традиції. Виділіть три - чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а ось без нашої роботи їм буде важче. І головне - сенс життя, без сенсу людина не може жити.
Настане день і це буде день нашої Перемоги. Назавжди закарбований в календарі!
Немає коментарів:
Дописати коментар