Старші завжди праві? Як навчити дитину поважати власні кордони.

 

 

Останні кілька днів у соціальних мережах активно поширюють відео, де доросла жінка відверто принижує дівчину за те, що вона стрибає на скакалці у власному дворі. Чому це пережитки радянських часів ?

https://www.youtube.com/watch?v=jwRU_TmDF5g

Поведінка дівчинки – приклад хорошого виховання

Аргумент жінки: "Я старша, тож я права. Я не хочу, щоб ти стрибала тут". Водночас дівчинка спокійно пояснює, що жодних правил не порушує та нікому не заважає. Ця ситуація викликала досить неоднозначну реакцію.

Хтось каже, що варто завжди слухатися дорослих, а хтось підтримав школярку. Спробуємо розібратися, хто ж правий у цій ситуації.

Одразу скажу, що поведінка дівчини абсолютно адекватна та відповідає ситуації. Вона користувалася своїм правом проводити власний час так, як вважає за потрібне, при цьому вона не порушувала закон та правила поведінки. Тобто дівчинка повністю відповідає уявленню про порядного громадянина. На зауваження вона відповідала ввічливо, не переходила на особистості, не перебивала та не ображала.

Власне поведінку дівчини можна назвати прикладом асертивності та гарного виховання, бо дитина відстоювала свої межі в активній формі. Не агресивно, не порушуючи закон та права іншої людини. На відміну від жінки, яка ставилася агресивно та зневажливо, виправдовуючи свою поведінку тим, що вона старша за віком.

Радянська стратегія, яка не працює

Одразу зазначу, що наратив "дорослі завжди праві" – це зовсім не здорове виховання. Це радянська стратегія, яка давно втратила свою актуальність. Система, за якої людина має право бути "правою" та мати привілеї лише за наявністю якогось параметра, наприклад, через вік чи посаду – хибна та шкідлива. Всі люди рівні, у всіх однакові права незалежно від їхнього статусу.

Коли ми вчимо дітей поважати свої кордони, почуття, бажання та з повагою ставитися до кордонів інших – ми виховуємо здорову особистість. І допоможуть вам в цьому кілька простих порад:

• розповідайте дитині про її особисті кордони. Про це важливо говорити приблизно з 6 років, коли у неї починає з'являтися самосвідомість і вона починає розуміти, що є частиною соціуму. Поясніть, до яких частин тіла її можуть торкатися, а до яких – ні. Що вона має право відмовитись від обіймів, не брати за руку тощо;
• так само і з психологічними кордонами. Проговоріть, що вона має право на повагу незалежно від віку, разом з тим поважати й особистий простір інших. Тож ми тут говоримо не про вседозволеність, а саме взаємоповагу;
• поясніть дитині, що вона має повне право на свою думку, знову ж таки, якщо це в межах правил та нікого не кривдить;
• розкажіть про допустимі правила та норми поведінки. Звичайно, якщо дитина бешкетує, поводиться агресивно й провокує – зауваження в її бік можуть бути доречними. Та навіть у цьому випадку ніхто не має права принижувати її гідність;
• проговоріть з дитиною, що у випадку, коли її права порушують, не варто сваритися та переходити на особистості. Свою позицію ефективніше пояснювати спокійно.

Правила здорової суперечки

Також, як дітям, так і дорослим варто пам'ятати про важливість асертивної поведінки, про яку я вже згадував. Асертивність проявляється, коли ми:

• даємо іншим можливість закінчити свою думку, перш ніж почнемо самі говорити;
• відстоюємо позицію, що виражає наші почуття чи очевидні нам факти;
• намагаємося зрозуміти почуття інших перед тим, як висловлювати свої власні;
• намагаємося уникнути неприємностей та незручностей, висловлюючи та обговорюючи проблеми до того, як вони виникають;
• несемо відповідальність за свої вчинки та рішення.

Повертаючись до теми "завжди слухай старших" хочу нагадати, що вік далеко не завжди говорить про досвід і тим паче не робить людину автоматично авторитетом. Тож набагато ефективнішим буде не вчити "слухати старших", а загалом поважати себе та інших.

Такий підхід у вихованні формує здорову особистість. У майбутньому така людина буде з повагою ставитися до інших, буде вільною від застарілих стереотипів та формуватиме навколо себе здорове оточення.

 

 

Будь-яка людина, що перебуває при здоровому глузді і тверезому розумі, прагне бути щасливою, або хоча б зовсім не проти того, щоб бодай зрідка, але відчувати такий стан, при якому присутнє почуття найбільшого внутрішнього задоволення своїм власним буттям, повноти і осмисленості життя.

Когось це почуття залишає дуже рідко, хтось, навпаки, вже й забув, що може відчувати щось подібне, але бути щасливою людиною здавалося б дуже просто і дуже природньо.
Увага до питань щастя супроводжувала людство протягом всієї його історії.

 Про це написано і сказано так багато, що напевно окремо взятій людині не вистачить і усього її життя, щоб ознайомитися з повним переліком думок і міркувань з цього приводу.

 Однак, у спробі узагальнити цей величезний матеріал, цілком впевнено можна стверджувати, що питання щастя впритул стосується і моментів внутрішньої свободи людини, і зовнішніх факторів, які супроводжують її життя, таких понять як совість і честь, почуття власної гідності.

І навіть взагалі може бути тісно пов’язане зі, здавалося б, зовсім незначними причинами та обставинами, які у багатьох просто можуть викликати відверту іронічну посмішку.

 Щастя можна легко втратити або позбутися. А його подальше здобуття або повернення може коштувати людині великих і неймовірних зусилль, забирати неабияку кількість сил та часу.
Враховуючи, що прагнення до щастя є основоположною метою людства, Генеральна Асамблея ООН, за даними проекту DilovaMova.com, 28-го червня 2012- го року, на своєму 118-му пленарному засіданні прийняла відповідну резолюцію, в якій запропонувала всім державам - членам і структурам самої системи організації Об’єднаних Націй, а також і іншим регіональним і міжнародним організаціям, широкому громадянському суспільству, включаючи як неурядові організації, так і приватних осіб, відзначати Міжнародний день щастя, і постановила щорічно проводити його 20-го березня.
За офіційним думку ООН, сприяння процесам сталого розвитку, справедливості та викорінення злиднів, більш комплексного та збалансованого підходу до економічного зростання, активне сприяння благополуччю всіх народів, невід’ємно стосується питань забезпечення щастя як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому.
Підтримуючи дану ініціативу, ми щиро бажаємо всім і кожному бути щасливим! Нагадуємо, що навчитися радіти малому не так важко і під силу кожному з нас.

 Щастя і радість - це брати близнюки. Задовольняючись малим набагато легше отримати більше! Будьте щасливі, зі святом!

 Останнім часом в Україні виявлено активність нового молодіжного руху, який набирає популярності в містах України. Вказана течія складається здебільшого з молоді неформальної зовнішності: довге фарбоване волосся, вподобання до «аніме», відповідних групах у «TikTok» та інші атрибути, пов'язані із ними. Конкретна ідеологія відсутня, але полягає у тому, щоб дати відсіч тим, хто їх пригнічує. 

Вказаний рух сягає корінням японського мільтфільму-аніме «Hunter x Hunter», де за сюжетом діє злочинна організація «Геней Редан», також звана «Павуком» або «Примарною трупою», її символом є павук із цифрою «4». Представники субкультури називають себе неформалами, та зазначають, що не асоціюють себе з приватною військовою компанією, а назвали так лише «жартома» та поступово від нього відмовляються.

«Редан» - це новий напрямок молодіжної субкультури, яка виступає за свободу вибору індивідуального стилю та засуджує насильство з боку «офніків» (представники субкультури, які обожнюють культ грубої сили і вважають за краще будь-які питання вирішувати бійкою), скінхедів, «неросійських» (особи не слов’янської зовнішності) та інших подібних груп.

Члени цього руху, для самоідентифікації, використовують символіку павука, носять довге волосся та одягаються у вільний одяг.

Основними центрами проведення зборів підлітків визначають людні місця, такі як: площі, торговельні центри, центральні частини міст тощо, де скупчуються групами. Перші прояви активності з’явилися в великих містах російської федерації та має досить резонансний характер. Учасники скоюють бійки прямо біля вказаних людних місць.

Провокування масових бійок серед молоді та підлітків – це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію та використати дітей для дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.

З 22.02.2023 вказаний рух почав активно поширюватися через телеграм канали на території країн СНД. В протистояння руху «РЕДАН» також створюються групи «антиРЕДАН», до якого входить так званий неформальний рух «ОФНИКИ» (підлітки 14 років), які не визнають представників «РЕДАН» та вступають з ними у фізичне протистояння. Обидва руху закликають до протистояння між вказаними течіями. 

З 25 лютого цього року активність вказаних ініціатив фіксується у багатьох регіонах держави. У центральних частинах міста відбуваються скупчення молоді, яка також частково пересувається по містах невеликими групами, зокрема у торговельних центрах.

Крім того, з метою організації вказаних зібрань у месенджері «Телеграм» почали створюватися тематичні канали.

Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об'єднуються у неформальні групи.

Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку. 

Що ж робити батькам, у цій ситуації:

- Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.

- Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка

- Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах;

- Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;

- «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;

- Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.

- Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони, допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.

- Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).

ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється. Поліція вкотре закликає батьків спілкуватися із дітьми, звертати увагу на їх коло спілкування, поведінку, способи проведення дозвілля.

у аніме-серіалу багато прихильників у цілому світі, не лише «на росії»

Отож, ПВК Редан» – нова субкультура, що надихнулася японською мангою Hunter×Hunter («Мисливець проти Мисливця». За нею відзнято аніме-серіал). Ця манга належить до кращих творів у своєму жанрі. У неї багато прихильників у цілому світі, не лише «на росії». Можливо, оце «приватна військова компанія» і є суто російським доповненням, але самих «Павуків» як субкультуру треба досліджувати глибше. Це по-перше.

По-друге, для всіх – і підлітків, і дорослих – засадничою цінністю є співпричетність. Нам важливо бути поміж людей і відчувати свою значимість у спільноті. У дорослих засобів для цього більше, у підлітків - менше.

По-третє, зараз час спільнот: реальних, віртуальних, когнітивних тощо. Хтось опиняється в ком’юніті, а хтось у субкультурі; хтось прагне конструктиву (творення), а хтось деструктиву (руйнування). В спільнотах важить не стільки «добро і зло», скільки «свої і чужі». Ми підтримуємо «своїх» і готові бути гнучкими щодо їхнього розуміння «добра і зла». (Так є, навіть якщо нам соромно визнавати це. Або не соромно).

По-четверте, у підлітковому віці належність до групи є важливішою, ніж належність до сім’ї. Підлітку навіть у мирні часи дуже складно утвердитися у світі дорослих (через невідповідність бажань і ресурсів: фізичних, психічних, матеріальних тощо). Що вже й казати про часи війни. Тому належність до субкультури – це спроба утвердитися через належність до умовного «таємного ордену», посвяченість у значиме, володіння «таємним знанням» і «особливими привілеями». Тільки сила дає тобі змогу бути вільним. Так, тут і сьогодні (в умовах війни) – це може бути й виявом ескапізму: від світу, в якому ти (підліток) не контролюєш нічого, особливо, якщо говорити про воюючу Україну - до світу вигаданого, але де ти володієш силою – своєю і групи.

Що з цим робити? Бути уважними до своїх підлітків. Особливо тепер.

https://docs.google.com/presentation/d/1QXrVxo82Wy92C8uQxn8gau-2V1uGljOy/edit#slide=id.p1 - Презентація РЕДАН